Відстрочка для студентів іноземних вузів

Питання відстрочки від мобілізації для студентів, які навчаються за кордоном, набуло особливої гостроти під час воєнного стану. З одного боку, закон гарантує право на освіту кожному громадянину України, і традиційно студентам на денній формі навчання надається відстрочка від призову. З іншого боку, уряд фіксує випадки зловживання цим правом: багато військовозобов’язаних чоловіків масово вступають до закордонних чи навіть вітчизняних вишів (нерідко на другу освіту) виключно щоб уникнути мобілізації. У статті розглянемо останні законодавчі ініціативи щодо скасування відстрочки для студентів іноземних університетів, судову практику за позовами таких студентів, позицію Міністерства юстиції України, альтернативні погляди юристів, а також оцінимо наслідки для громадян призовного віку, які навчаються за кордоном. (Ключові слова: військовий адвокат, юридичні консультації, адвокат Львів, юрист Львів, юридичний захист, військове право.)

Урядові ініціативи щодо відстрочки для студентів за кордоном

Поточне законодавство України (Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 23) передбачає відстрочку від призову для здобувачів освіти денної та дуальної форми навчання. Однак у 2022–2023 роках виникла проблема: чи поширюється ця норма на тих, хто навчається за кордоном? Формально закон не розрізняє українські та іноземні навчальні заклади, тож багато чоловіків-студентів іноземних вишів вважали, що мають право на відстрочку. У відповідь на масові випадки виїзду призовників за кордон під приводом навчання, уряд України вдався до обмежень.

Ще у травні 2024 року Кабінет Міністрів змінив підзаконні акти, запровадивши нову вимогу: для отримання відстрочки студент має подати до територіального центру комплектування (ТЦК) довідку встановленого зразка з навчального закладу. Проблема в тому, що таку уніфіковану довідку може сформувати лише український заклад через електронну базу ЄДЕБО​. Студенти іноземних університетів фізично не можуть отримати довідку за формою додатку 9 Порядку №560 Кабміну (постанова №560 від 16.05.2024), адже їхні університети не підключені до ЄДЕБО. Фактично ці зміни одразу позбавили таких осіб можливості оформити відстрочку “за навчанням”.

На додаток, восени 2024 року Державна прикордонна служба та ТЦК перестали випускати за кордон студентів чоловічої статі, навіть якщо вони мали документ про навчання за кордоном, оскільки не визнають ці документи належним підтвердженням відстрочки. В результаті багато студентів, що виїхали до початку війни, не можуть повернутися додому без ризику мобілізації, а ті, хто залишився в Україні, не можуть легально перетнути кордон для продовження навчання.

У 2025 році тенденція до законодавчого закріплення цих обмежень продовжилась. На початку квітня 2025 Кабмін погодив проєкт закону про внесення змін до ст. 23 Закону про мобілізацію, який має чіткіше визначити коло тих, хто не підлягає призову​. Серед запропонованих змін – норма, що відстрочку більше не зможуть отримати чоловіки, які навчаються за кордоном після 24 лютого 2022 року​. Тобто, якщо студент вступив до іноземного університету вже під час війни, йому хочуть законодавчо заборонити користуватися правом на відстрочку. Метою цих змін представники уряду називають боротьбу зі зловживаннями: право на відстрочку буде чітко регламентовано, аби мінімізувати випадки його неправомірного використання​. Крім того, законопроєктом пропонується не давати відстрочку чоловікам старше 25 років, які отримують другу (і нижчу) освіту, адже такі випадки теж масово фіксуються як спроба уникнути служби​.

Судова практика: оскарження відмов ТЦК у відстрочці

Нові бюрократичні вимоги поставили студентів іноземних вишів у складну ситуацію. ТЦК відмовляють їм у наданні відстрочки через те, що вони не можуть надати «довідку встановленого зразка» з ЄДЕБО – документ, якого закордонний університет просто не видасть. Єдиним шляхом захисту права на відстрочку стало звернення до суду​. Уже з’явилися перші судові рішення, які створюють важливі прецеденти. Зокрема, 24 вересня 2024 року Чернівецький окружний адміністративний суд розглянув справу №600/3575/24-а за позовом студента, який навчався у польському виші та оскаржив відмову ТЦК надати йому відстрочку​.

Аргументи позивача зводилися до того, що довідка його польського університету хоч і не відповідає формі, затвердженій українським урядом, але підтверджує факт навчання на денній формі. Тобто, сутнісно він належить до категорії осіб, яким закон дає право на відстрочку, просто його документ оформлений інакше. Суд встав на бік студента: було вирішено, що відстрочку можна підтвердити й іншими документами, якщо вони належним чином засвідчені​. Феміда вказала, що дії ТЦК порушують права студента, оскільки той не може фізично отримати довідку за українським зразком, перебуваючи в іноземному навчальному закладі​. Відмова лише через формальну невідповідність документів визнана незаконною – суд фактично зобов’язав військкомат зарахувати інші докази (довідки, студентський квиток, нотаріально засвідчені переклади тощо) як підтвердження права на відстрочку.

Це судове рішення стало прецедентом, що дав надію іншим студентам. Юристи відзначають, що якщо людина дійсно навчається за кордоном, вона має право на відстрочку, навіть за відсутності “довідки з ЄДЕБО” – просто потрібно добитися цього права через суд​. Наразі в адміністративних судах розглядається ще кілька подібних позовів від студентів іноземних вишів, і є сподівання на позитивні рішення. Водночас представники держави (військкомати, а подекуди і Міністерство юстиції як орган, що захищає інтереси держави у судах) не погоджуються з такими вердиктами і, ймовірно, оскаржують їх в апеляційному порядку. Остаточну крапку має поставити практика Верховного Суду. Нагадаємо, що навіть наявність судового рішення про відстрочку не дає автоматично права виїзду за кордон: Верховний Суд окремо роз’яснив, що сама по собі відстрочка студента не є підставою для зняття обмежень на виїзд з України під час воєнного стану​.

Позиція Міністерства юстиції: зловживання правом на освіту

Офіційні органи влади доволі скептично ставляться до вимог студентів-«закордонників». Міністерство юстиції України, яке серед іншого відповідає за виконання судових рішень та правову позицію держави, розглядає масові вступи до іноземних університетів як можливе зловживання правом. Логіка така: право на освіту гарантується Конституцією, але воно використовується окремими особами не за призначенням – не з метою отримання знань, а щоб ухилитися від виконання конституційного обов’язку захисту Вітчизни. Численні випадки, коли чоловіки 30–40 років раптом стали студентами (особливо на платних програмах без вступних іспитів), наводять на думку, що йдеться про схему ухилення від призову​. У владі прямо заявляють про це. Наприклад, представник парламентського комітету Федір Веніславський (до речі, юрист за фахом) публічно назвав отримання другої вищої освіти «зловживанням», яке не повинно давати права на відстрочку​. Він зазначив, що з перших днів війни різко зросла кількість 30-35-річних «студентів» на денній формі, і вважає цілком справедливим обмежити право на відстрочку лише однією здобутою освітою​. Подібну позицію займає і Міністерство оборони та інші дотичні органи – на їхню думку, треба відсіяти псевдостудентів, аби залишити відстрочку лише тим, хто реально навчається вперше і є молодого призовного віку.

Мін’юст фактично підтримує необхідність закріпити на рівні закону нові обмеження. Юристи Мін’юсту в судах наголошують, що ТЦК діють у межах закону, вимагаючи саме встановлену довідку, і що відмова у відстрочці через відсутність такої довідки формально правомірна​. Вони трактують масові позови як спробу створити лазівку в законі. Водночас законодавець має право запроваджувати відповідні обмеження: Конституція України (ст.64) дозволяє в умовах воєнного стану обмежувати окремі права і свободи, за винятком тих, що прямо зазначені як недоторканні. Право на освіту, закріплене в ст.53 Конституції, не входить до переліку невід’ємних прав, тож теоретично може бути тимчасово обмежене з метою оборони​. Таким чином, з точки зору Мініюсту, ініціатива скасувати відстрочку для студентів-заочників іноземних вишів є виправданою і законною у контексті воєнного часу. Держава повинна закривати схеми ухилення і забезпечувати принцип рівності: не може одна частина мобілізаційного ресурсу воювати, а інша – ховатись за кордоном під приводом навчання.

Альтернативна юридична позиція: відсутність механізму – не вина громадянина

Правозахисники та адвокати, що захищають інтереси студентів, дотримуються іншого підходу. На їхню думку, відсутність належного механізму реалізації права не повинна перекладатися на громадянина. Якщо закон дає право на відстрочку за навчанням, то держава зобов’язана забезпечити можливість реалізувати це право усім студентам, а не лише тим, хто навчається в Україні. Наразі ж склалася ситуація правового колапсу: студенти іноземних вишів формально мають право на відстрочку, але позбавлені способу його підтвердити через бюрократичні перепони​.

Юристи вказують, що студент, котрий навчається за кордоном, не може вплинути на форму документа, який видає його університет​. Вимагати від нього довідку за українським зразком – все одно, що ставити невиконувальну умову. Таким чином, відмова у відстрочці лише через те, що довідка “не тієї форми”, виглядає як порушення принципів справедливості та рівності перед законом​. По суті, держава карає добросовісного студента за те, що інші особи колись зловживали цим правом.

Альтернативна позиція пропонує конструктивне рішення: визначити для студентів-«іноземців» альтернативний перелік документів, які підтверджують їхнє фактичне навчання​. Це може бути довідка або лист з закордонного університету, копія студентського квитка, наказ про зарахування, академічна довідка тощо – звісно, належним чином перекладені й засвідчені. Такий підхід дозволив би відрізнити чесних студентів від фіктивних. Адвокат Арсен Маринушкін влучно зазначив: не можна відмовляти всім студентам іноземних вишів тільки через побоювання зловживань, інакше виходить “покарання невинних за чужі провини”​. Кожен випадок слід розглядати індивідуально – якщо чоловік справді демонструє успішне навчання (відвідує заняття, складає іспити), то надати йому відстрочку є справедливим рішенням. Натомість тому, хто використав вступ лише для «відмазки» і фактично не навчається, відстрочку можна анулювати. Такий індивідуальний підхід, на думку правозахисників, збалансує законність дій держави із захистом прав людини​.

Право на освіту vs. обов’язок захисту Вітчизни: чи є порушення Конституції?

Право на освіту закріплене в статті 53 Конституції України як одне з фундаментальних прав громадянина. Кожен має право на освіту, а держава гарантує доступність і безоплатність освіти різних рівнів в державних навчальних закладах. На перший погляд, позбавлення студента можливості продовжувати навчання (через призов на військову службу) виглядає як порушення цього конституційного права. Адже людина фактично не може здобувати освіту, якщо її примусово мобілізують. Особливо гостро стоїть питання для тих, хто навчався на старших курсах: їх відправка в армію означає втрату років навчання, коштів, можливої кар’єри, тобто суттєве обмеження права на освіту.

Втім, ситуація не така однозначна. Конституція (ст.64) дозволяє запроваджувати окремі обмеження прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану, із зазначенням строку дії цих обмежень. Перелік прав, які не можна обмежувати навіть під час війни, чітко визначений – до нього, зокрема, входять право на життя, невтручання в особисте життя, свобода думки, мовлення тощо. Права на освіту в цьому переліку немає​. Отже, з формально-юридичної точки зору законодавець дійсно може тимчасово обмежити реалізацію права на освіту в контексті загальної мобілізації. Більш того, стаття 17 Конституції визначає обов’язок громадян захищати суверенітет і територіальну цілісність держави, а ст.65 прямо говорить: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України… є обов’язком громадян України». Цей конституційний обов’язок часто ставлять вище за особисті права, особливо у воєнний час.

Отже, якщо ініціативу Кабміну буде реалізовано (і Верховна Рада підтримає зміни до закону), юридично це навряд чи визнають неконституційним. Держава зможе обґрунтувати, що діяла в межах своїх повноважень, охороняючи інтереси оборони країни. Однак з точки зору прав людини залишається ризик дисбалансу. Масове позбавлення відстрочки може розцінюватися як непряме порушення права на освіту, якщо воно стосується тих, хто реально прагне вчитися. Особливо це викликає занепокоєння у правозахисників та освітян, адже Україна бореться не тільки за територію, а й за демократичні цінності, частиною яких є доступ до освіти. Виникає питання пропорційності: чи виправдане обмеження права на освіту військовою необхідністю саме в такому обсязі? Чи не ефективніше було б знайти спосіб контролю та перевірки (щоб відстрочку отримували лише сумлінні студенти), ніж тотально її скасовувати для цілої категорії громадян? Відповіді на ці питання поки дискусійні. Можливо, якщо справа дійде до Конституційного Суду чи Європейського суду з прав людини, будуть сформульовані чіткі правові висновки щодо співмірності таких обмежень із гарантованим правом на освіту.

Можливі наслідки для військовозобов’язаних, які навчаються за кордоном

Для громадян призовного віку, котрі навчаються за межами України, запропоновані зміни матимуть відчутні правові наслідки. Розглянемо кілька сценаріїв:

• Якщо студент зараз перебуває за кордоном і не має офіційної відстрочки. Багато хто з українських чоловіків виїхав на навчання до початку повномасштабної війни або виїхав пізніше нелегально. Відстрочку через ТЦК такі студенти оформити не могли (ТЦК відмовляють без української довідки), отже з точки зору закону вони не звільнені від призову. Якщо такий громадянин повернеться в Україну, він одразу підпадає під мобілізацію. На кордоні йому, швидше за все, вручать повістку або навіть можуть затримати до з’ясування обставин. Військкомати мають право призвати його на службу незважаючи на навчання. Крім того, сам факт, що особа не стала на військовий облік належним чином і тривалий час ухилялася від призову, може трактуватися як ухилення від мобілізації, що є кримінальним злочином. Стаття 336 Кримінального кодексу України передбачає за ухилення від призову під час мобілізації покарання від 3 до 5 років позбавлення волі​. Отже, продовжуючи залишатися за кордоном без офіційної відстрочки, такі студенти фактично стають «ухилянтами» в очах закону. Повернутися додому до завершення воєнного стану для них проблематично: їм загрожує або мобілізація, або кримінальна відповідальність (у разі доведення умисного ухилення). Варто зазначити, що наприкінці 2024 року в парламенті лунали пропозиції дозволити студентам 18–24 років виїжджати з України і повертатися для продовження навчання​. Але поки що такі законодавчі ініціативи не реалізовані​, і навряд чи їх ухвалять, допоки існує суспільне переконання, що частина «студентів» просто тікає від військової служби.
• Якщо студент перебуває в Україні та навчається дистанційно за кордоном. Під час війни були випадки, коли чоловіки вступали до закордонних закладів, але лишалися в Україні (через неможливість виїхати) та навчалися онлайн. До таких осіб ТЦК ставляться як до звичайних призовників. Факт зарахування до іноземного університету не рятує від отримання повістки і призову. Відстрочки їм ТЦК не надають, тому якщо людина не виграє суд – вона підлягає мобілізації на загальних підставах. Реалізація ініціативи Кабміну лише узаконить цю практику. Таким студентам доведеться переривати навчання, якщо їх мобілізують. Право на продовження освіти після демобілізації, звісно, нікуди не зникне – але навчання буде відкладено на невизначений час. Тут знову постає питання можливого порушення права на освіту, але держава, швидше за все, буде керуватися критерієм військової доцільності.
• Неправомірні дії та шахрайство. Окремо згадаємо про тих, хто намагався обійти закон нелегально. За час воєнного стану правоохоронці викрили не одну схему, коли призовники робили фіктивні довідки про навчання за кордоном або давали хабарі для пропуску через кордон. Такі дії є кримінально караними (підроблення документів, незаконний перетин кордону, хабарництво). В разі викриття винні особи можуть понести покарання ще суворіше, ніж просто призов на службу. Тому юридичний захист своїх прав має здійснюватися законними методами. Якщо військовозобов’язаний вважає, що його право на відстрочку порушене, єдиний шлях – оскаржувати рішення ТЦК у суді, бажано за підтримки досвідченого адвоката з військового права.

Висновки. Проблема відстрочки від мобілізації для студентів іноземних вишів лежить на перетині двох важливих сфер – оборони країни та права громадян на освіту. Уряд України, зіткнувшись із масовими зловживаннями відстрочками, пропонує жорсткі рішення: фактично скасувати відстрочку для більшості студентів чоловічої статі, які навчаються за кордоном. Натомість судова практика і правозахисники нагадують, що не можна всіх міряти однією міркою – є немало випадків, коли молоді люди щиро прагнуть здобути знання за кордоном не для ухилення, а для свого розвитку та для користі країні в майбутньому. Право на освіту є конституційним правом, але під час війни його реалізація може піддаватися обмеженням. Конфлікт між обов’язком захищати державу і особистими правами громадян потребує зваженого підходу. Можливо, оптимальним виходом було б удосконалення процедур, щоб відстрочку отримували лише реальні студенти (незалежно від країни навчання), а фіктивні – несли відповідальність. Поки що ж маємо ситуацію, коли держава схиляється до колективного покарання «винних і невинних» разом, мотивуючи це воєнною необхідністю.

Для студентів призовного віку, які опинилися перед загрозою мобілізації, рекомендується своєчасно подбати про юридичні консультації. Кожен випадок індивідуальний: хтось має шанси законно захистити своє право на відстрочку в суді, а комусь, можливо, доведеться переглянути плани щодо навчання. У таких справах буде незайвим звернутися до фахівця – наприклад, до адвоката у Львові, що спеціалізується на військовому праві та мобілізаційних питаннях. Кваліфікований юрист (адвокат) у Львові допоможе оцінити перспективи, підготувати потрібні документи і забезпечити максимально можливий захист прав студента-військовозобов’язаного. Зрештою, навіть в умовах війни важливо пам’ятати про збереження правової держави – баланс між захистом країни і дотриманням прав громадян має бути знайдений і підтриманий на практиці.